Школа

Школа є місцем, де відбувається гендерна соціалізація. Тут можуть як закладати гендерні стереотипи, так і нівелювати їх, створюючи можливості для вільного розвитку талантів кожного і кожної.

Путівник

Що робити:

  • Батьківству
  • Вчительству
  • Учнівству
  • Адміністрації

Типові проблеми

Найпоширенішими в шкільному процесі є такі гендерні проблеми:

  • Стереотипи в шкільних підручниках і матеріалах
  • Гендеровані підходи у педагогіці
  • Різні вимоги і очікування до дівчат і хлопців

Читайте більше у статті Дафни Рачок та Романа Лексікова «За межами теорій із Заходу: про вжиток і зловжиток «гомонаціоналізму» в Україні».

Типові рішення

Найпоширенішими в шкільному процесі є такі гендерні проблеми:

  • Стереотипи в шкільних підручниках і матеріалах
  • Гендеровані підходи у педагогіці
  • Різні вимоги і очікування до дівчат і хлопців

Приклади рішень

Волонтерство — це завжди про співпрацю

Наші волонтерки й волонтери — це ті, завдяки кому все рухається.

Вони модерують, пишуть, редагують, організовують події, моніторять медіа, перекладають і підтримують наші адвокаційні кампанії.

Волонтерство з нами — це про спільність, розвиток і внесок у видимі зміни.

#2 Волонтерство — це завжди про співпрацю

Наші волонтерки й волонтери — це ті, завдяки кому все рухається.

Вони модерують, пишуть, редагують, організовують події, моніторять медіа, перекладають і підтримують наші адвокаційні кампанії.

Волонтерство з нами — це про спільність, розвиток і внесок у видимі зміни.

#3 Волонтерство — це завжди про співпрацю

Наші волонтерки й волонтери — це ті, завдяки кому все рухається.

Вони модерують, пишуть, редагують, організовують події, моніторять медіа, перекладають і підтримують наші адвокаційні кампанії.

Волонтерство з нами — це про спільність, розвиток і внесок у видимі зміни.

ЩО РОБИТИ БАТЬКІВСТВУ

Найпоширенішими в шкільному процесі є такі гендерні проблеми:

  • Стереотипи в шкільних підручниках і матеріалах
  • Гендеровані підходи у педагогіці
  • Різні вимоги і очікування до дівчат і хлопців

Читайте більше у статті Дафни Рачок та Романа Лексікова «За межами теорій із Заходу: про вжиток і зловжиток «гомонаціоналізму» в Україні».

Хороший приклад

Крім того, з руху геїв, лесбійок, бісексуальних і трансгендерних людей виокремилася категорія «квір» як опозиція входженню ЛГБТ+ у мейнстрим і самій термінології «лесбійки, геї, бісексуальні й трансгендерні люди». Слово «квір», первинне значення якого було «дивний» або навіть пейоративне, привласнили люди, які не ідентифікували себе ні з гетеросексуальною цисгендерною більшістю, ні зі спільнотою людей, які добивалися лише громадянських прав, як-от недискримінація, одностатеві шлюби тощо. Категорію «квір» було заявлено як плинну, еластичну, нечітку, таку, що нею можна ідентифікувати лише себе самостійно (тоді як категорія «гей» чи «лесбійка» сприймалася як об’єктивна). Хоча в ЗМІ «квір» і «ЛГБТ» часто використовують як взаємозамінні, всередині спільноти були і є як люди, котрі хотіли ідентифікуватися саме як «квір», не застосовуючи до себе термін «гей», «лесбійка», «бісексуальна людина», так і навпаки.

Крім расових відмінностей та ідейно-ідентифікаційних розбіжностей, ЛГБТ+ спільнота має класові відмінності. Це та близькість ранніх гомофільних рухів до марксистських спільнот поєднує її із лівим рухом.

Первісно, у кінці XIX-го і на початку ХХ сторіччя, європейський адвокаційний рух гомосексуальних людей називався гомофільним і мав на меті появу освітніх програм, підвищення толерантности та декриміналізацію гомосексуальности. З 1920-х років схожі товариства («Товариство Маттачин» і «Доньки Білітіс») з’явилися у США. Попри їхню немасовість і почасти підпільність, а також певну, з позицій сучасности, консервативність у поглядах (наприклад, схильність інтерпретувати гомосексуальність як хворобу), вони працювали саме як політичні організації і заклали фундамент для дальшої боротьби.

Бунт у клубі Стоунволл 1969 року вважається відправною точкою радикальнішого і прогресивнішого руху спільноти ЛГБТ+ за свої права. Новий рух відрізнявся від гомофілів тим, що прагнув не асиміляції, а визнання окремої індивідуальної гомосексуальної ідентичности. Паралельно всередині феміністської спільноти виділилася лесбійська течія, якій не була притаманна парадигма емансипації гетеросексуальних жінок від їхніх чоловіків. І геї, і лесбійки того часу започаткували концепцію гордости за свою ідентичність, яка дожила до наших днів.

Первісно, у кінці XIX-го і на початку ХХ сторіччя, європейський адвокаційний рух гомосексуальних людей називався гомофільним і мав на меті появу освітніх програм, підвищення толерантности та декриміналізацію гомосексуальности. З 1920-х років схожі товариства («Товариство Маттачин» і «Доньки Білітіс») з’явилися у США. Попри їхню немасовість і почасти підпільність, а також певну, з позицій сучасности, консервативність у поглядах (наприклад, схильність інтерпретувати гомосексуальність як хворобу), вони працювали саме як політичні організації і заклали фундамент для дальшої боротьби.

Бунт у клубі Стоунволл 1969 року вважається відправною точкою радикальнішого і прогресивнішого руху спільноти ЛГБТ+ за свої права. Новий рух відрізнявся від гомофілів тим, що прагнув не асиміляції, а визнання окремої індивідуальної гомосексуальної ідентичности. Паралельно всередині феміністської спільноти виділилася лесбійська течія, якій не була притаманна парадигма емансипації гетеросексуальних жінок від їхніх чоловіків. І геї, і лесбійки того часу започаткували концепцію гордости за свою ідентичність, яка дожила до наших днів.